Від спогадів кров аж холоне у жилах.
Вмирали діти і немовлята,
Старі бабусі й вродливі дівчата,
Вмирали села. Зникали птиці.
Голод… Це страшне слово повертає нас у далекі 1932 – 1933 роки. Український народ у смутку і скорботі доземно схиляє голови, вшановуючи пам’ять мільйонів його жертв, засуджуючи творців цієї чорної сторінки в історії України. Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор 1932-33 років. Влада забрала у людей все. Все, до останнього колоска, до останньої зернини. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селян, українців. Масове голодування почалося в грудні 1931 року і тривало до вересня 1933. 22 місяці народ страждав, мучився, вмирав. Моторошно подумати, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду, на Україні щодня вмирало голодною смертю 25 тис. чоловік, щогодини - 1 тисяча, щохвилини – 17.Народ України пам’ятає сторінки свого життя, але з часом відійдуть у небуття свідки тих трагічних подій Великого Голодомору. А тому варто робити все, щоб їх нащадки, особливо молодь, знали про ті лихоліття, свято берегли їх у своїй пам’яті в ім’я того, щоб таке страшне минуле ніколи не повторилось.
24 листопада в Петриківській районній бібліотеці пройшов урок пам’яті «Не дано згасити свічу пам’яті» та проведено огляд літератури.
Бібліотекарі Усик С.В. і Пікуш С. П. ознайомили присутніх (учнів 10-го класу Петриківської СШ класний керівник Діденко Ю.С.) із трагічними сторінками тих страшних подій української історії. Маляр Настя і Дрововоз Ліза продекламували вірші «Прийшла біда» і «Жахлива трагедія голодомор», Василенко Ваня зачитав спогади очевидця голодомору у Петриківці Щербини Параски Андріївни, із фактами Голодомору,зібраними власноруч, познайомила всіх присутніх Аннусова Віра Андріївна – дослідник-краєзнавець голодомору на Луганщині,яка тимчасово проживає в Петриківці.
Для присутніх було показано презентацію «Голод 33-го», на якій були представлені архівні документи, ілюстровані матеріали та спогади очевидців тієї страшної трагедії. Наприкінці заходу вшанували пам’ять померлих хвилиною мовчання,запалили свічку і пом’янули хлібним книшиком.
Говорячи словами О.Міщенка «Мертвим нікому довіритися, крім живих, - і нам треба так жити тепер, щоб смерть наших людей була виправдана щасливою і вільною долею нашого народу».
 
|
